|
|
||||
|
|
ЮРІЙ СОЛОМАТІН В УКРАЇНІ ВСТАНОВЛЕНО ОКУПАЦІЙНИЙ ГАЛИЦЬКО-КИЇВСЬКИЙ РЕЖИМ "Ми ніколи не заперечували євроінтеграційний курс,
- Ви використали тезу чи шаблон, який випрацюваний у певних ідеологічних центрах і цілеспрямовано закинутий у наш політикум та постійно в ньому повторюється у сенсі, що народ комуністів не сприйняв, вони залишилися на обочині і так далі і тому подібне. Плющ колись висловлювався, що комуністів залишилося 3%. Усі мудрі пішли із Компартії. Залишилися ті, у кого чогось не вистачає. Зі звичайної точки зору сільського дядька це правда. 97% відсотків пішли - вони мудрі, а 3%, і я серед них, залишилися. У житті буває випробування не лише у окремого колективу чи команди. Може помилятися людина, колектив. А народ може помилятися чи ні? Мене навчали, що народ завжди правий, що народ і партія ніколи не помиляються. Ми побачили, що і партія, в тому числі з таким величезним досвідом, як КПРС, помилилася і до цього часу сплачує за ці помилки. Ми маємо перед народом сказати, що ми свою покуту сплатили, але нехай вони дивляться і на себе, бо і у народу рожа крива. Що я маю на увазі. Згадайте біблейський приклад, коли народ спочатку кричав Ісусу "осанна", а потім той самий народ кричав: "Розіпни його". Інший приклад - цивілізований німецький народ віддає перевагу на буржуазно-демократичних виборах 1933 року націонал-соціалістичній партії, Гітлера обирають фюрером німецького народу і через шість років відбувається Друга світова війна, за корту людство заплатило 50 млн. життів. Німецький народ цю покуту сплачує до цих пір. Український народ помилився під час референдуму 1 грудня 1991 року, обведений навколо пальця політичним наперсточником Леонід Кравчуком. Скорочення населення, сім мільйонів заробітчан і щонайменше 12 років при збереженні нинішніх темпів економічного зростання, щоб досягти того рівня життя, яким він був на 1991 рік. Як бачимо, народ теж помиляється. Він платить за те, що піддався підлещуванням політичних пройдисвітів (а саме вони при владі у нас із 1991 року), життям самого народу і добробутом своїх дітей і онуків. Ось таку плату ми сплачуємо за прийняте свого часу помилкове рішення. Ми йдемо до свого народу і говоримо про це. Однак він цього не сприймає, не хоче брати на себе відповідальність. - І все ж у Раді 1998 року практично кожен четвертий був комуніст. У нинішній Раді уже майже кожен восьмий. На президентських виборах Симоненко навіть не фінішував у трійці. Усе-таки чи партія зробила якісь помилки, чи лише помиляється народ? - Є помилки і у народу, і у партії. Це діалектика. Яка помилка партії з моєї особистої точки зору. Їх дві. Перша - партія не врахувала те, що ті десятки мільйонів голосів, котрі у неї були 1999 року, належали не лише і не стільки тій партії, яка була відновлена 1993 року, а тим комуністам, які полягли на фронтах, які відбудовували СРСР. Вони належали авторитету величезної партійної структури під назвою КПРС. Це була підтримка людей, які були і залишилися радянськими людьми. Дуже важливо збагнути, де досягнення і робота безпосередньо тієї партії, що була 1993 року, а нас на той момент залишилося близько 3% від членства партії КПРС, від того, що нам залишилося у спадок від КПРС . З 1993 р. до 2003 р. я був першим секретарем Київського обкому партії. Усі вибори пройшли через мене. Я був здивований тим, що, маючи у деяких районах потужні партійні організації, які щільно працювали, результат був нікчемним. Існували такі райони, де не було кому працювати, але вони були червоними на виборах, бо там спрацювали наші попередники, вони мали відповідний авторитет. Вони були нашими незалежно від того, існуємо ми там чи ні, маємо таку назву чи іншу. 1999 року на Київщині на чверті розкиданих по всіх районах дільницях переміг Симоненко. Я був шокований, що з цих 25% дільниць три чверті було там, де у нас немає первинних партійних організацій, там, де ми за своїми можливостями не дотягувалися до людей. Ось у чому питання. Тож коли нам наводять результати комуністів, скажімо, 1998 року і динаміку їх скорочення, ми говоримо: "Люди добрі, ви приписуєте нам те, чим ми не володіли". Тим, чим володіли наші попередники, ми скористалися як рентою, спадком. Лише зараз починаємо розуміти. Ми отримали велику спадщину від наших попередників, а зараз ми підходимо до тієї межі коли відходить те покоління, яке пам'ятало той спадок і в силу його голосувало. Зараз ми підходимо до тієї межі коли отримуватиме від народу те що ми самі заслуговуємо від свого народу і його свідомості. Але це не дозволяє застосувати лінійну тенденції, екстраполювати результати останніх виборів на те, щоб свідчити, що комуністи взагалі не потраплять у наступний парламент. Про це говорять люди, які не розуміються ні у математиці, ні у соціальних та політичних процесах. Сьогодні ми знаходимося на такому перехідному етапі нашого розвитку, як і 1991 року. Не знаємо, куди воно піде. Процеси, які відбувається у природі й соціумі мають періодичний характер, відбуваються певні коливання. На сьогодні лінійна логіка не працює. У математиці існує теорія хаосу, про яку не знає абсолютна більшість нашого політикуму. Одне із її ключових понять точка біфуркації. Точка біфуркації, як її визначав автор, наш земляк Пригожин, - це коли помах крил метелика на одному кінці земної кулі на іншому може відізватися землетрусом. Або, як говорив один із класиків про політику, революційну ситуацію, а це політична точка біфуркації - вчора рано, завтра пізно, виступаймо усіма силами, які у нас є і йдемо до кінця. У характерній рисі руського, підкреслюю руського, а не російського народу, є таке поняття, як фарт. Ми зараз підходимо до тієї межі, коли особистість, її вплив на своє оточення, а через нього на суспільство, має надзвичайну вагу. Те, що було на Майдані, не було революцією. Кричать: "Революція, утворилася нація" - це на 100% не відповідає дійсності. Найближчим часом ми переконаємося, що там було і як відбувалося. На виборах 2004 року в третьому турі на вибори прийшло 77% населення. За Ющенка проголосувало 52%, отримаємо 40% від загальної кількості громадян, які мають право голосу і проголосували за Ющенка. Тобто за нього проголосувала меншість. 60% його не підтримали. Таким чином в Україні на існуючій правовій базі встановлено окупаційний галицько-київський режим, який зараз намагається подати себе як силу, котра має право правити від імені усього українського народу. Цього ніколи не буде. Як би не надували щічки Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна та все їхнє помаранчеве оточення, поки що відбуваються процеси під ковдрою, коли раніше чи пізніше 60% знайдуть шлях один до одного. Друге. Щодо призначень, перепризначень, соціальних виплат - усе це рано чи пізно виплеснеться і змете усе помаранчеве. Це згадуватиметься, як жахлива примара. - Комуністи готові стати авангардом цього процесу? - Комуністи завжди готові бути авангардом такого процесу за однієї умови - коли ми будемо підтримані народом, коли він скаже, що це їхня політична сила, що вони нам вірять. Ми готові. Хоча відчуваємо і те, що на сьогодні КПУ нечисленна. Лише 100 тисяч членів, із них половина людей похилого віку, які віддані нашій справі, але через фізичний стан не здатні виконувати ті наші доручення, котрі вимагає від нас життя, навіть під час виборчого процесу, не те що під час інших ситуацій. У нас 32 тисячі виборчих дільниці. Необхідно хоча б два спостерігачі, одного члена комісії, одного агітатора, представника у місцеве самоврядування. Усього виходить 5-6 чоловік. Якщо ці цифри перемножити, отримаємо 160-180 тисяч. Уже другий з'їзд ми приймаємо на себе такий обов'язок і завдання, як збільшення кількості партії удвічі - до двохсот тисяч. Щоб це були молоді та дієздатні люди. Нам вкрай важливе поновлення членства нашої партії за умови збереження її ідеології з одного боку, а з іншого - певної модифікації. Яким же чином партія може модифікувати свою позицію? У нас украли гасла. Янукович враз почав говорити про російську мову, подвійне громадянство, соціальний захист. Дещо зробив у цьому плані - за нього почали агітувати ті, хто раніше підтримував комуністів. А чим відрізняються заклики соціал-демократів? Вони це підтримують. Те саме і у соціалістів Мороза, які йшли з Ющенком. Давайте визначимося, що у нас, комуністів, ніхто за будь-яких обставин не вкраде. Які гасла залишаються притаманними виключно нам? Там, де у нас спільні гасла, ми можемо утворювати Лівий фронт, там, де не збігаються, можна утворювати Альянс за певних обставин на певний термін. Але ми повинні чітко сказати, що є виключно наше. Це розбіжності у ставленні до власності й влади. Ніхто, крім комуністів, не буде говорити, що комунізм можна окреслити однією фразою - ніякої приватної власності. Досвід світового комуністичного руху свідчить, що це гасло у певній мірі передчасне у порівнянні з загальносуспільною свідомістю і тими процесами, що були. Китайці відступили і визнали приватну власність. У них уже більше половини складає приватна власність. До того ж вони проголосили гасло: "Бізнесмени, до лав комуністичної партії!". За два роки їх вступило 50 тисяч. У повірянні із 56 мільйонами членів партії це ніщо. Вони дозволили займатися бізнесом родича державних і партійних діячів. Проте, у них є певна межа панування капіталу і його впливу на суспільну свідомість. Отож перед Компартією України на сьогодні постало вкрай важливе завдання: як поєднати притаманну лише їй авангардну роль і органічні ідейні засади із сучасними політичними реаліями? -Тобто ви підтверджуєте, що існує суспільний запит на зміну пріоритетів, у тому числі й комуністів? Ви готові піти на поступку і програмно визнати право на розвиток дрібного і середнього бізнесу? - Це для нас вкрай болюче питання. Ми уважно вивчаємо досвід російських комуністів чи комуністів Молдови, які при владі. Ми знаємо, як це відбувається у Китаї, на Кубі, В'єтнамі. Типово комуністичною з радянської точки зору залишається КНДР, всі інші йдуть на певні поступки насамперед дрібному бізнесу, котрий виживає сам і надає можливість державі отримати податки, не вимагаючи від держави нічого, окрім створення законодавчих умов. - КПУ готова до такого реформування? Найближчий з'їзд партії внесе у програму відповідні зміни? - Найближчий з'їзд у нас буде у червні цього року. Ми маємо підбити підсумки, дати відповідь на кліше, які нам закидають, -"поразка" тощо. Ми йдемо до того, щоб більш гнучко підійти до вищеназваного питання і на виборах 2006 року. Що я маю на увазі, говорячи "більш гнучко". КПУ уже проголосила намір творити Лівий фронт. Ми поки що не проголосили те, за що я виступаю і що ще не стало загальнопартійним рішенням, ми маємо створити напередодні 2006 року виборчий Альянс на зразок антигітлерівського альянсу під час Другої світової війни. - Юрію Петровичу, ви наводили приклад залучення бізнесменів у Компартію Китаю, а російський досвід КПРФ, яка залучила у свій партійний список представників великого бізнесу в обмін на фінансову підтримку, для вас прийнятний? - Проблеми КПРФ, формування їхнього партійного списку, залучення до цього списку заможних і навіть дуже багатих людей нам відома. Дуже стисло скажу, які висновки ми, комуністи України, зробили з гіркого досвіду КПРФ. КПРФ як провідна політична сила у Росії на лівому фланзі пішла на утворення широкої коаліції під назвою Народно-патріотичний союз Росії. Туди увійшло понад 120 різних течій, організацій, дрібних політичних партій. Керівником НПСР був голова КПРФ Геннадій Зюганов, але керівником виконкому став комуніст, депутат Держдуми за списками КПРФ, дуже багата людина - Семігін. Геннадій Зюганов, зайнятий політичними процесами вверху, випустив з поля зору те, що робиться у виконкомі НПСР. Тим часом Семігін поступово узяв на своє фінансування не лише численні дрібні рухи, кампанії, але й став брати на утримання цілі обласні партійні організації. Насамперед віддалені, які не мали жодної можливості для самозабезпечення. Під час виборів 2004 року відбулося те, що мало відбутися. Семігін контролював уже половину партійних організацій. Крупний капітал, увійшовши у партію, захотів не лише допомагати, але й керувати цією партією. Коли дійшло до визначення, хто кандидуватиме на останніх президентських виборах, уже тривали палкі суперечки: кого ж висувати Зюганова чи Семігіна? Шукали навіть компромісну кандидатуру, але і вона не набрала відповідної кількості голосів. У червні минулого року мав відбуватися Х партійний з'їзд, хоча де-факто їх відбулося два. Зюганов свій з'їзд проводив в Ізмайлово при свічках, тому що була виключена електрика. Другий з'їзд відбувався на теплоході угруповання Семігіна. Мін'юст визначав, який з'їзд був легітимний. Зюганов навіть був змушений їхати на особистий прийом до Путіна, щоб цю ситуацію владнати. Ми робимо із цього висновки. Тому ми говоримо, шановні пани бізнесмени, що готові із вами взаємодіяти. Ми розуміємо, що ви завжди яйця розкладаєте по різних корзинах, але ми ніколи не дамо ні вам, ні комусь іншому сказати, що ви у нашу корзину поклали яйця. Якщо ви хочете із нами взаємодіяти і допомогти, ми маємо це зробити за таких умов і за таких обставин, щоб ніхто і ніколи про це не знав і не дізнався. Так ми говоримо і на обласному рівні, і на районному, і на місцях. Під час зустрічей із своїми однопартійцями, коли вони говорять про брак коштів для діяльності (дійсно, на ці жалюгідні кошти не проживеш), я ставлю запитання: "Ким був би Карл Маркс, якби у нього не було фабриканта Енгельса? Карл Маркс виживав з родиною і творив свої твори як комуніст завдяки людині, яка не останню роль відігравала серед англійського бізнесу. Необхідно на своєму рівні шукати Енгельсів, але про це нікому не потрібно знати, це справа партійної сумлінності кожного. Однак ми ніколи не повинні допустити продажу сутності нашої діяльності за дрібну подачку. Прикладів дуже багато. Хтось звертається до місцевих адміністрацій, де сидять колишні однопартійні, які пояснюють, що вони такі самі, як ми, що партійний квиток тримають біля серця, обіцяють виділити приміщення і дати мізерну фінансову допомогу, але просять не виступати проти певних речей. Я завжди попереджаю про те, що допомогу необхідно шукати, але без будь-яких умов, домовленостей. Адже це не допомога комусь особисто - а нашій невмирущій справі. Ця допомога шляхом певної трансформації, через нашу діяльність має спрацювати на те, щоб допомогти нашому народові. Ситуація непроста як у РФ, так і у нас. Ми вивчаємо досвід, як на самозабезпеченні працює компартія Греції. У них чудовий досвід. Є свій бізнес, як це роблять комуністи Португалії тощо. Ми ще не стали достатньо європейськими комуністами. Інколи нам закидають: якби Симоненкові комуністи були б такі, як європейські. Ми це визнаємо, але з нашого боку ми ще не достатньо забезпечили засоби свого існування в умовах, коли відбулася реставрація капіталізму і потрібно забезпечувати самих саме у цих умовах. Навчаємося на ходу. -Українські комуністи готові перейняти досвід своїх молдавських однопартійців, які чітко проголосили курс на євроінтеграцію та відмовились від орієнтації на Росію? - Ми ніколи не заперечували євроінтеграційного курсу, тому що це було б нерозумно. Адже комунізм народився не в Україні чи Росії, а в Німеччині та Франції, і саме там Маркс і Енгельс створювали Союз комуністів і так далі. Тому наше повернення до Європи природне і притаманне для нас, бо комунізм зробив свої перші кроки, перші паростки у Європі. Друге. Найбільше ці паростки розрослися після Великої жовтневої революції із утворенням СРСР, а потім інших комуністичних держав. Ми взаємодіємо сьогодні у міжнародному комуністичному русі як на пострадянському просторі, так і серед компартій світу та Європи. КПУ є членом міжнародної організації Союз комуністичних партій Комуністичної партії Радянського Союзу - СКП КПРС. Найближчим часом має відбутися 33 з'їзд СКП КПРС. Ми уже відпрацювали питання делегації. Одночасно існують два центри у Брюсселі та Афінах, де так само збираються комуністичні партії Європи і не лише. Відрізняються вони своїм баченням досягнення цілей. Одні бачать їх у парламентській діяльності. Інші - у більш радикальній рішучій боротьбі, бо вважають парламентаризм буржуазним кретинізмом і переконані, що ніколи на виборах буржуазія не віддасть владу народу і його представникам-комуністам. Те, що відбулося у Молдові, це унікальний випадок. Ми за ним уважно спостерігаємо. Починалося із визнання російської мови, декларацій про необхідність вступу до ЄЕП. Під час останнього з'їзду Воронін проголосив курс у Євросоюз, в Іраку присутній молдовський батальйон. Ми, з одного боку, розуміємо Вороніна, адже між великою Росією, яка є активним агітатором створення ЄЕП, і маленькою Молдовою - велика держава Україна. Маючи таку проблему, як Придністров'я, жити непросто. Для нас досвід комуністів Молдови дуже цікавий. Ми багато чого у них запозичили. Насамперед, це створення первинних партійних організацій на кожній виборчій дільниці. Комуністи Молдови узяли під контроль кожну виборчу дільницю, ми ж - ледве половину. - Комуністи завжди говорили про неприйнятність євроатлантичного вектору України і, навпаки, про необхідність інтеграції на пострадянському просторі. Ви готові змінити позицію? - Необхідно розділити європейський курс і євроатлантичну інтеграцію. Це насамперед НАТО. Ми були категоричними противниками вступу в цю структуру і залишаємося на своїй позиції. Щодо ЄС, якщо навіть Росія зараз після зустрічі Путіна із Бушем у Братиславі отримала карт-бланш на вступ у ВТО, чому Україна має відставати? Чому ми маємо плентатися у хвості? Ми спостерігаємо, куди йде Росія. Хоча на принциповій ідейній позиції ми можемо із цим не погоджуватися. Та владна верхівка, яка зараз у Росії, єльцинсько-путінська Росія, йде у Європу. Як ми можемо це не враховувати? Вважаю правильною тезу, яка належить не лише нам, - у Європу разом із Росією. Іншого шляху немає. Через ЄЕП, збереження і зміцнення залишків економіки, яку ми маємо з радянських часів, іти у Європу і захищати спільно свої економічні інтереси. До такого напрямку підштовхує саме життя. - Ви не дуже позитивно сприймаєте нинішню владу і її перші кроки. Чи підтримуватимете ви соціально спрямовані кроки влади? - Я був єдиним із депутатів, котрий під час обговорення Програми діяльності нинішнього кабміну з трибуни ВРУ звернув увагу на те, що у документі відсутні будь-які цифри. Я наголосив тоді, що це не програма, а манілівські містки із того, що у нас зараз є, у якесь світле капіталістичне майбутнє. Президент і його Прем'єр-міністр мали б назвати хоча б деякі ключові показники діяльності уряду. Що ви обіцяєте за п'ять років зробити? До цього часу щороку населення скорочується на 400 тисяч осіб. Було 52 мільйони, стало 47. Виникає запитання, чи здатні вони здійснити деякі заходи, щоб за п'ять років господарювання припинити скорочення населення України. Адже, за розрахунками міжнародних фахівців, нас до 2030 року може залишитися близько 40 мільйонів. Друге. Зараз сім мільйонів наших громадян микається на чужині, від Португалії до Владивостоку. До речі, це не останні люди. Найбільш талановита, енергійна і дієздатна частина нашого суспільства або виїхала за кордон і в нелюдських умовах заробляє мізерні кошти, або, залишившись тут, пішла в охоронні структури холуйствувати перед його "препохабієм" капіталом, або вона сама стала цим "препохабієм" капіталом. Їх забезпечать гідною роботю на Батьківщині? - Ви натякнули на необхідність створення опозиційного альянсу, подібного до антигітлерівського під час Другої світової війни. З ким комуністи готові піти на такий союз? Із "Регіонами України" та Януковичем, якого підтримали понад 12 млн виборців? Чи з усіма, хто виступає проти нинішньої влади? - Давайте спочатку визначимося проти чого. Проти чого разом ішли Сталін і СРСР та затятий ворог радянської влади прем'єр Великобританії Уїнстон Черчілль, проти чого був американський президент у момент, коли Штати уже фактично були на чолі капіталістичного світу? Проти чого вони вийшли? Ми йдемо проти 100% проамериканського курсу сучасної помаранчевої влади, насамперед, проти вступу в НАТО. Категорично. Проти того, щоб наші військові брали участь у так званих миротворчих місіях, як у Іраку. Це війна, а не миротворча операція, і ми заплямували себе участю у тій агресії. Ми виступаємо проти того, щоб американці виступали у тій формі, що існує зараз, диктуючи усьому світу, в тому числі і Європі, свою волю. У Європі є анклав опору США? Є. Його складають старі європейські демократії - Німеччина і Франція. Англія і європейські новобранці, які прийшли із дядьком Семом, злизують пилюку з чобота американського солдата. Ми не просто у Європу, а в ту Європу, в якій розуміють, що світ потрібен багатополярний. Навіть не біполярний, котрий був, а багатополярний, у якому своє місце знайдуть усі народи світу і спільно захищатимуть свої інтереси. Щоб Бушу не стрелило щось у голову, як це було у Іраку. Ми вимагатимемо від Ющенка виконати прийняте ВРУ рішення негайно вивести українські війська з Іраку. Якщо він цього не зробить, ми будемо вживати такі дії, які викличуть реакцію світового суспільства. Не лише проти Буша і США, але й проти нашого Президента і нашої влади, бо він виступає проти волі нашого народу, а вона відома. Тому ми готові і у Європі, і в українському політикумі об'єднуватися із будь-якою політичною силою, як навчав нас наш великий попередник і вождь Володимир Ілліч Ленін, навіть хоч з чортом. Багато політиків вживають цю фразу, забуваючи її продовження: але за умови, що ми переграємо чорта, а не він нас. - Тобто можна собі уявити рішення партії про політичний союз, скажімо, із Януковичем? - А чому б і ні. - А з політичними маргіналами, скажімо, УНА Коваленка чи "Братством" Корчинського? - Я б не хотів говорити про них і ображати як прополітичних маргіналів, хоча певні підстави для такого визначення є. Ми пропонуємо об'єднуватися із низу на місцях. Проведемо сільські, районні конференції, а потім вийдемо на загальноукраїнський рівень. Сьогодні ж нам пропонують змову верхівок. Є Наталія Михайлівна, Дмитро Корчинський ще, скажімо, КПРС і якась контора під назвою КПУ(о) чи якісь "МуМу" за відродження Радянського Союзу, хоча я сам за це. Але за цією назвою більш нічого немає. Збираються за круглим столом Петро Симоненко, за яким стоїть величезна сила й досвід, і якась політична шпана (по-інакшому назвати не можна) і починають вимагати рівного права голосу. Спочатку на низовому рівні потрібно довести, що голос є, а вже потім домовлятися. Там визначається, чи є у тебе якийсь вплив, чи немає нічого, окрім лейблу, зареєстрованого Мін'юстом. Тому ми за лівий фронт, але робімо це знизу, і такі процеси уже пішли. Як заступник голови Центральної контрольної комісії КПУ я ці процеси відслідковую. Я також відслідковую внутріпартійні інтереси, внутрішню дисципліну, яким шляхом ідемо, які думки існують у партії. Партія, яка була при владі, тепер не знає, що робити. Їм дулю показали, а вони не знають, де притулитися і опозиція вони чи ні. Мали б совість, адже справа не у наявності або відсутності закону про опозицію. Справа у політичній повазі до тих, хто за тебе голосував. - У світовому політикумі прийнято, що після поразки партії на виборах відбувається зміна її лідера. У партії не йде дискусія про необхідність зміни лідера? - Це справа самої партії. Я Петра Симоненка знаю ще з 1992 року, коли йшов процес відновлення партії. Вперше зустрівся з ним у Москві на ХХ партійній конференції КПРС, коли комуністи ще були під забороною. Із цієї конференції практично вийшло усе керівництво КПУ. Ми тоді прийняли дуже принципове рішення: усі делегати усіх компартій із колишнього Союзу повертаються на Батьківщину і негайно створюють організаційний комітет з питань відновлення діяльності комуністів. Це рішення було прийняте на східцях Черьомушкінського райвиконкому м. Москви. Ми повернулися в Україну й прийнялися до його виконання. Робили це із низу - зі створення партійних осередків. - Усе-таки перший секретар ЦК КПУ, як і Папа Римський, довічно перебувають на посаді? - Абсолютно ні. - У партії йде дискусія про зміну керівництва? - Зараз у партії немає на це підстав. - Але ж поширювалися чутки, що, приміром, Грач претендує на цю посаду? - Можливо у вашому середовищі такі чутки були, у нашому їх немає. Нам постійно щось підкидують. Підштовхують цілі політичні партії. То виникає розмова про одне прізвище, то про інше. У нас є один лідер. Допоки я працюю у партії, зроблю усе, щоб чуток у ній не виникало. Петро Симоненко за своїм досвідом і відвічальністю відповідає тому великому дорученню, яке дала йому партія і, сподіваюся, весь український народ. - Нещодавно із партії вийшла людина, яку називають совістю нації, - Борис Олійник. Це вдарить по іміджу та позиціях партії? - Хто називає? Відступники називають Олійника совістю нації. Я читаю "Сільські вісті", відверто кажучи, з огидою. Це газета, яка була створена і знаходилася під постійною опікою партії. Зараз вона опинилася у руках затятих антикомуністів, які колись були прихованими, а зараз відкриті. Коли зі шпальт газети зі своїх іржавих перл, отруєних діоксином, ллють отруту на 600-тисячну армію передплатників, то рано чи пізно наш народ розпізнає обличчя цих отруйників. Тож якщо хтось такі лейбли відвішує людині, прізвище якої ви щойно назвали (я його навіть не хочу згадувати), він не добра їй хоче. А саме він зробив помилку. Борис Ілліч був єдиним комуністом, котрий прийшов на Майдан і виступив офіційно, навіть написав вірш: "Народ не візьмеш на макуху, він віддаля розрізнить чин...". Я за своїм досвідом знаю - народ помиляється. Хтось прийшов на Майдан - це дрібний і середній бізнес, який шукає опори у Ющенка і Тимошенко. Більша частина простих людей прийшли туди, не усвідомлюючи, що їх використовують. З моєї точки зору, це не усвідомив і Борис Ілліч Олійник. Я розмовляв з ним на цю тему. Народ у один момент може перетворитися із героя у жлоба. Я не кажу за весь український народ, щоб ні у кого не з'явилося підстав звинувачувати мене і у моїй особі усю Комуністичну партію, що таке говорив. Наведу лише один приклад: декілька місяців тому, СДПУ(о) поширювали у ВРУ документ, у якому звинувачували Зінченка у зраді. Список людей, що його підписали, великий. Керівник фракції Кравчук. Хто б говорив, адже це ще більший зрадник, ніж Зінченко. Зінченко від одних капіталістів перейшов до інших, а той зрадив ідеологічно, пристосовувався усе своє життя. Члени СДПУ(о) - 26 Героїв Радянського Союзу, 9 Героїв Соцпраці! Я хапаюся за голову. Як це можна! Люди, котрим радянська Батьківщина і соціалістична країна дали усе, - зараз стали у стрій за цього христопродавця. Чому за Петра Симоненка підписалися лише 5 Героїв Радянського Союзу, а у тому документі стільки підписів? Свідомо вони це зробили чи несвідомо? Я прийшов до висновку що несвідомо, люди 80-90 років старенькі, можливо їх використали. Звання Героїв не дається на усе життя, його треба підтверджувати на усе життя і його можна спаплюжити навіть на схилі життя. Звання народу-героя переможця не дається на весь період існування цього народу. Цей народ на певний рубежах історії може зробити те, що зробив радянський народ і що зробив український народ першого грудня 1991 року. |
- Юрію Петровичу, на виборах 2004 року перемогла опозиція, але не комуністична. Петро Симоненко у результаті опинився аж четвертим у першому турі. З чим ви пов'язуєте поразку комуністів на цих виборах?